ПОЛИТИЧЕСКАЯ ПЕДОФИЛИЯ. ШОК

Шок. Україну трясе. Владний Олімп України отримав такий удар, який остаточно може поховає під собою авторитет її керівництва та наблизив нас до тієї страшної риски за межами якої може закінчитись національний проект держави Україна. Нікому не цікаво, до яких політсил належать фігуранти скандалу. В багні по вуха і влада і опозиція, в багні і ми всі, рядові громадяни. Українське керівництво уже вкотре перед Європою і світом продемонструвало свою нікчемність, в черговий раз показавши свою нездатність адекватно реагувати на виклики часу. Марно втішати себе тим, що секс-скандали траплялись і в інших країнах, адже на фоні того що озвучено, пустощами здадуться одкровення панночки Лівінські чи походеньки російського генпрокурора. Відмиватись, якщо зможемо відмитись, будемо не одне десятиліття. Підуть в небуття монтяни і колісниченки, залишаться наші діти і онуки і їм доведеться доношувати секс-скандал по імені «Артек». Підкреслю: не депутати прикуті до ганебного стовпа, прикута ціла держава, очільники якої так люблять просторікувати про європейський вибір, приналежність до цивілізованого світу тощо. Нинішня українська влада начисто забула, як у ХІХ ст. було вчинено в Росії із генієм музики, який дозволив собі подібного роду витівки.
Але страшно не лише від моральної деградації так званої української еліти, страшно від іншого, того, що ми вже вдруге наступаємо на ті ж самі граблі. Згадаймо касетний скандал, повну правду про який напевно ми вже ніколи не дізнаємось. Хто був режисером цього ганебного дійства, вміло використавши банальну секс-інтригу кількох людей та спровокувавши інших на злочини? Хто все ж таки роками підслуховував перших осіб держави, а згодом вміло роздав ролі у шаховій партії Морозу, Мельниченку, Головатому та іншим? Причому кожний з них від душі грав свою партію, навіть не здогадуючись, в яку диявольську круговерть вони втягнуті, і де нещасному Георгію Гонгадзе була наперед відведена роль відданої на заклання жертви. Нам обіцяли, що правда про ці злочини буде розкрита. Чи не так пане президенте? Беру на себе сміливість стверджувати, що якби ця справа була б доведена до кінця, справа «Артек» не могла б виникнути за означенням, адже складається враження, що невидимі режисери знов розклали антиукраїнський пасьянс, причому розкладений він (як і тоді) у надзвичайно важливий для України час, а саме: як тільки Україна стає на порозі вибору доленосних рішень, що здатні повернути державу небажаному для когось напрямку. Згадаймо 2000 рік, коли Л.Кучма сконцентрував у своїх руках величезні владні повноваження, які давали йому змогу одноосібно вирішувати долю країни та бути відносно незалежним від кланових впливів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Так, тодішній політичний режим неухильно сповзав до різновиду авторитаризму, який згодом назвали «кучмізм», однак слід визнати й те, що на той час державний механізм, оговтавшись від роздраю початку 90-х, став набирати обрисів дійсно незалежної держави.
На сьогодні ми також стоїмо перед реальною можливістю обрати такого президента, який не буде маріонеткою у чужих руках, заложником ігрищ, що ведуться за межами України. Справи «Росукренерго» і «Венко» однозначно довели, що в Україні попри все збереглись національні політики, для яких інтереси держави Україна не є пустим звуком.
І не варто нав’язувати суспільству штампів про якусь особливу природу українського політикуму. На жаль вони однакові у всьому світі, хіба що українські поки що надміру провінційні. Комусь таке висловлювання здасться надто цинічним, однак дозволю собі зауважити, що вчення Макіавеллі і в наш час «живее всех живих», і як приклад можна згадати того ж самого У.Черчілля, який у 1940 р. наказав розстріляти флот своїх союзників-французів, а 1941 році, знаючи про підготовку нападу Японії на Перл-Харбор, не попередив про це керівництво США. І таких прикладів, можна навести тисячі … . Однак водорозділ між «нашими» і «їхніми» все ж таки є, політики усталених демократій дійшовши до певної межі, усвідомлюють необхідність спинитись, адже подальша боротьба зі своїми опонентами може обернутися непоправними втратами для власної нації в інтересах сусідів, зацікавлених в ослабленні держави. В Україні ж ми спостерігаємо прямо протилежне. Системні звинувачення вищих посадовців в державних злочинах, корупції, некомпетентності, стали мало не загальним місцем нашого політичного життя. Причому цим досить ефективно користаються як наші потужні сусіди, так і держави, значно слабкіші від нас.
На сьогодні ми, держава Україна, переживаємо постколоніальний синдром, суть якого полягає в тому що значна частина вітчизняної правлячої еліти ніяк не може повірити у свою здатність керувати суспільством без іноземних інструкцій, а суспільство, в свою чергу, не вірить таким керівникам, які традиційно в «цій нації» вбачають лише джерело власного збагачення, причому колоніальними ж засобами. Скажіть будь ласка, чому президент української держави направо і наліво скаржиться на власний уряд у чужих столицях, розглядаючи іноземців як арбітрів у вирішенні внутрішніх проблем. Чи не тому що українці для Ющенка – темна і сіра маса, яку новоявлений месія у перервах між власними брудними оборудками та злодійством челядників починає «окультурювати» вчить жити «по європейському». Звідси прагнення виставити нас перед світом як дикунів, безбатченків, що не знають ні своєї історії, ні мови, нездатних навіть усвідомити власних національних пріоритетів. Відповідно і засоби впливу на «цю націю» повинні бути адекватними. Ну що можна вимагати від цих аборигенів, якщо вони не здатні навіть усвідомити, яке щастя їм випало в особі Віктора Андрійовича. Що ж до західних країн, то пан Ющенко готовий і їх повчити, як треба розуміти демократію по-українськи, все ж таки не Хусейн якийсь, не танками ж наводить порядок у країні. Ми ж бо демократи до кінчиків нігтів, але народ зовсім дикий, тому й будуємо державу адекватними темному люду засобами – повним нехтуванням Конституції та законів країни. Це у вас європейців, демократія і закон для всіх а в нас – ненормативна лексика на публіку – будь ласка, брехня і наклепи – хоч сто порцій, чиновники то є челядь, яка всі забаганки виконає, а хто не бажає холуйствувати – замінимо кумами та бездарями. Єдина проблема – такого за п’ять років понаплітали «цій нації», що невідомо чим ще її здивувати можна.
Саме на такому фоні нинішня правляча камарилья зважилась на нечуваний скандал. – «педофілгейт». Та й куди діватись. «Орли» Кравченка стрілочниками бути не бажають, зрозуміли нарешті, що доля Пукача їх не мине, та й варіації з убивствами вже не жахають народ як раніше. Отже слід так ударити по «цій нації», що б аж дух захватило і з очей іскри посипались, причому замішати туди саме святе для українців – дітей. Слід таке видати, що б забули українці і про обіцянки Ющенка, і про державний розвал і про кризу. Дарма що національне приниження сягне вселенського масштабу, дарма, що на десятки років втратять авторитет ВСІ без винятку владні інституції України. Це у цивілізованих країнах спершу подумають про законне доведення провини та про можливі наслідки для держави. У нас все простіше: «бий своїх, що б чужі сміялись» та в черговий раз переконались, що логіка аборигенів ірраціональна за означенням, і в цій країні свої закони політичного життя, основані на тотальній брехні. Ми вже перестали дивуватись зваричам і кислинським, рудьковським і потебенькам, зараз ми навіть не пробуємо шукати правди у плутаних заявах фігурантів «педофілгейту», адже звикли, що правди все рівно не скажуть. Свого часу, коли майор Мельниченко ніс пургу про диктофон під диваном, керівники СБУ стверджували, що не знають хто такий Микола Мельниченко, а Генпрокурор волав, що все це «хвальш», і розповідав про очевидців, які бачили живого Георгія Гонгадзе, так хотілось думати, що це востаннє нас розвели недоладними побрехеньками. І коли зараз, як Гриць з конопель вискакує цілий генерал і заявляє, що діти упізнали своїх насильників по фотографіям, ми навіть не задумуємось, що людина з вищою юридичною освітою впарює нам чергову порцію брехні, адже він прекрасно повинен знати процесуальний кодекс і чи проводились слідчі дії щодо фігурантів скандалу, як того вимагає закон. Але чому дивуватись. Пан Омельченко вже кілька разів потрясав Україну своїми викриттями, причому завжди чомусь виходило, що цей борець проти мафії вискакував із рукава начальства з черговою сенсацією, а згодом ловко опинявся на теплому містечку. Задамося собі питанням, а яка результативність цього паркетного борця із мафією, і відповімо: у сухому залишку – нуль. Тому й страшиться мафія пана Омельченка, трясеться аж ночей не досипає…
Тепер щодо пані Монтян. Дійсно, страшна трагедія двох маленьких дітей, яка виводить нас на жахливий зріз українського злочинного світу – дитячої проституції, безпритульності та насильства над неповнолітніми. Кому в Києві невідомі сутенерські точки, на яких можна отримати «задля утіхи» діточок мало не дошкільного віку, навербованих із 150 000 українських бездомних неповнолітніх. Хто не знає про систематичну наругу над сиротами у дитячих притулках. Страшно навіть прогнозувати, яке кримінальне поповнення чекає нас вже у найближчому майбутньому. Якщо ці діти доживуть до дорослого віку, а не скосить їх СНІД і сухоти … Звісно, з вікна адвокатського автомобіля цього не дуже видать. І все ж таки слід подякувати адвокатові, що хоч за двох діточок заступилась сердешна. Однак чи може собі дозволити досвідчений юрист просто засипати страшними подробицями та емоційними епатажами легковірну публіку. Звісно, мати, звісно жінка. Але ж кому, як не Вам відоме непорушне правило правника – залишати вдома морально-політичні чинники та власні емоції при розгляді будь якого правопорушення. Свого часу У.Черчілль на полях своєї промови в парламенті написав: «аргументи слабуваті, слід підсилити голосом» Чи не підсилюєте Ви голосом брак аргументів у даній справі? Звісно простуватий Омельченко Вам не рівня, професійна звичка змушує пані адвоката створювати видимість об’єктивності, однак попри все не вдається звести кінці з кінцями. Чи не дикістю із вуст знаного юриста звучать заклики позабирати дипломи у непрофесійних психологів. Запевняю Вас, що ЖОДЕН дипломований психолог просто не здатен не побачити відхилень у поведінці ДВОХ діток, що систематично піддавались насильству.
Це ж саме стосується і матері. Недаремно Ви стільки паперу витратили на оповідки про особливості дотримання дитячої гігієни та про «цнотливість» матері постраждалих. Інакше як дурнуватим байкарством це назвати не можна. Адже Ви, пані Монтян, могли б звернутись до фахівців із вікової педагогіки, і вони б на доступному для Вас рівні поповнили б прогалини у Вашій освіті і не треба б було виставляти себе посміховиськом, та й за діточок Ваших спокійніше буде. Відповідь тут може бути однозначна: або матір постраждалих була співучасницею насильства над дітьми, або вона зовсім не приймала участі у їх вихованні.
А чого вартує пасаж про генерала Г.Москаля? Де докази протиправної діяльності цієї заслуженої людини? Чи досить Ваших домислів, щоб кидатись такими звинуваченнями. Відпочивайте Вишенські з авербахами, у вас достойна зміна! Цікаво, а як же Ви отримали диплом про вищу освіту, коли вже першокурсник юрфаку закарбовує собі на носі: «після того не означає внаслідок того». Я вже навіть не піднімаю проблеми презумпції невинуватості. А історія із поліграфом? Яка потреба була піддавати дітей ще одному психологічному випробуванню із сумнівним результатом? А може як засіб «розвести» легковірну публіку, якщо бракує інших аргументів.
А наша адвокат продовжує сипати правничими новаціями. Виявляється докази співучасті народних депутатів добули співкамерники затриманого, при цьому вони розібрались, що затриманий зводить наклеп на власну дружину щодо спроб відібрати в нього квартиру та випитали в нього імена депутатів-гвалтівників, імена яких (о чудо!) співпали із фотографіями імені Омельченка. Пані Монтян! Озвучте імена цих достойників, цих безкорисливих служителів Феміди, які в перервах між ходінням на власні допити здійснили в камері подвиг по встановленню істини. А заодно озвучте статті, по яким вони звинувачуються, може й щодо них застосуємо подібні слідчі дії. Тим більше, що хто хоч трішечки ознайомлений із порядками в слідчих ізоляторах, розкаже на вушко пані Монтян про так званих «наседок», яких тюремна адміністрація підсаджує до «потрібних» затриманих і внаслідок нелюдських знущань останні готові розказати про себе що завгодно.
Але досить цієї гидоти, якою переповнений Інтернет та телебачення. Лише хоч нагадати організаторам цієї мерзетної провокації про дві речі. Коли майора Мельниченка хтось вирішив призначити в якості «борця за правду», цей хтось робив розрахунок на повний аполітизм майора, його сірість та кричущий інфантилізм. Однак майор вирішив грати роль не пішака а ферзя, що й привело до перетворення акції в шоу з нікчемними результатами. Нинішні майори вже зарані приміряли на себе королівські мантії і зроблять немало таких дій, які в кінцевому результаті приведуть прямісінько до організаторів цієї гидотної провокації.
І друге вкрай важливе. Можна не сумніватись, що в арсеналі організаторів підготовлена ще не одна акція подібного роду і ми станемо свідками подібного а можливо і бруднішого дійства вже найближчим часом. Адже на сьогодні очевидною є мета всієї цієї операції: деморалізувати цілий народ, опустити його до стану австралійських аборигенів, а потім творити з ним що завгодно. Я не буду нагадувати цим особам про Ф.Достоєвського, який зазначав, що найстрашнішим гріхом є спроба пролити хоча б одну дитячу сльозу в задля будь якої цілі, навіть якщо вона здається комусь високою. Це не для вас панове.
Страшно інше, що цей гріх, це брудне політиканство на горі двох маленьких сердечок, яким доля наділила такі страшні випробування, неминуче обернеться проти Ваших дітей чи онуків, побійтеся їх невинних сліз, їх майбутнього горя. Згадаймо про сироту Христинку із Закарпаття та побажаймо їй щастя та Божого благословення!